Казка про ведмежатко, яке не хотіло ходити в садочок.
Жило – було ведмежатко Алірік. Були у нього тато- ведмідь та мама- ведмедиця. Жили вони дружно та весело. Мама ведмедиця багато гралася з ведмежатком, годувала його, гуляла з ним. Тато-ведмідь будував з ним будиночки з кубиків, і розповідав різні цікаві історії. Ведмежатко Алірік завжди був з ними, а вони були з ним. Вони почували себе одним цілим, як квіточка з її пелюсточками, стеблинкою та листочками.
Алірік ріс, ставав дорослішим. Тепер він багато міг робити сам: їсти, возити машинку, одягатися та взуватися. Тоді батьки прийняли рішення, що Алірік достатньо дорослий, щоб ходити на заняття до мудрої Сови.
І ось, в один чудовий день, мама-медведиця повела Аліріка до Сови на заняття. Йти туди було не довго, але весело, тому що мама розповідала багато цікавого по дорозі: де пташечки в’ють свої гнізда, чому трава росте доверху, куди біжать мурахи. Коли вони прийшли до Сови, Алірік зрозумів, що тепер треба буде розлучитись з мамою. Нехай і не на довго, але її поруч не буде. Аліріку стало дуже сумно. Але в цей час він почув веселий сміх в групі. Йому стало цікаво: хто і чому так сміється? Сміливо Алірік взяв за руку Сову і пішов до інших діток.
Ввечері мама-ведмедиця повернулась, щоб забрати Аліріка. Він з радістю підбіг до мами і обійняв її. Йому так багато хотілось розповісти їй: і як вони грались, і як співали пісні, і як Сова розповідала про лісових мешканців, і ще багато чого цікавого.
Тепер Аліріку було весело розлучатися з мамою і татом. Він знав, що вони завжди повернуться і можна буде їм розповісти про нові враження. Вони ж не ходять до мудрої Сови!
